Правила забудови Києва в кінці XIX - на початку XX ст. Частина 1

У повсякденній практичній діяльності архітектори і будівельники Києва керувалися Будівельним уставом (останнє видання 1900 р.), обов’язковими постановами Міської думи (1879-1912), циркулярами техніко-будівельного комітету Міністерства внутрішніх справ та рішеннями Правительствуючого сенату. Для зручності користування цими матеріалами виходили друком збірники, укладені міськими архітекторами В. М. Ніколаєвим, Іп. В. Ніколаєвим.

Відповідно до правил забудови Києва, затверджених ще 11 травня 1861 року та підтверджених 1873 року, всі вулиці міста було розподілено на чотири розряди:

1. Найголовніші вулиці, площі.
2. Другорядні вулиці.
3. Менш важливі вулиці.
4. Решта вулиць.

Вулиці й площі першого розряду належало забудовувати тільки кам’яницями, критими залізом, зі сходами з вогнетривких матеріалів, висотою не менше двох поверхів.

На вулицях і площах другого розряду дозволялося, крім кам’яниць і одноповерхових, у тому числі споруджувати по лініях вулиць дерев’яні на кам’яних поверхах чи на півповерхах криті залізом будівлі, зі сходами в кам’яних частинах з матеріалів, що не горять, а всередині подвір’їв — дерев’яні на кам’яних підвалинах чи стовпах служби, криті залізом.

Прибутковий будинок на вул. Великій Житомирській, 34 споруджено 1880 р. згідно з правилами. У торці зроблено заглиблення для вікон, які виходять на власну, за планом, ділянку. А вікна праворуч пробито під час реконструкції у 1970-х роках.  Фото 1993р.

На вулицях, що належали до третього розряду, дозволялося, крім названого у перших двох розрядах, споруджувати також одноповерхові будівлі під залізними дахами, «за покращеними фасадами».

Четвертий розряд дозволяв споруджувати суспіль дерев’яні й деревом криті будівлі, «по фасадах без особливих прикрас».

Втім, наріжні будинки підпорядковувалися правилам вулиць вищих розрядів.

По кожному розряду наводився повний перелік відповідних київських вулиць.

Через наявність у Києві фортеці на Печерську, райони будівництва та висота будинків зазнавали обмежень, зумовлених так званими «еспланадними правилами».

Навіть після віднесення фортеці 1897 року до розряду «фортеця-склад» обмеження продовжували діяти аж до 25 липня 1909 року. Після їх скасування стало можливим спорудження великих прибуткових будинків у Липках та інших частинах міста.

На спорудження будь-якої приватної будівлі потрібен був дозвіл міської управи, і для одержання такого дозволу власник земельної ділянки чи садиби звертався з «прошенієм», додаючи до нього проектні креслення (в копіях) фасаду, розрізу й поповерхових планів у двох примірниках, підписані автором проекту, а також завірений міським землеміром план садиби з позначеним місцем нової будівлі (прохач письмово свідчив вірність планів, якщо вони не були підписані міським землеміром). До цього прохач додавав підписку архітектора або іншого техніка, який брав на себе зобов’язання відповідального будівничого (якщо споруда кам’яна). Текст підписки був таким: «Я, що нижче підписався, Архітектор (такий-то) на підставі ст. 195 Уставу будівельного п. XII звед.(ення) зак.(онів) (видання 1857 року) і постанови Київської Міської Думи 6 вересня 1879 року, даю цю підписку в тому, що, маючи право виконувати будівлі, прийняв на себе нагляд і керівництво при спорудженні (того чи іншого) на садибі, що розташована (там-то), та зобов’язуюсь відповідати за правильність і міцність робіт, як відносно самої споруди, так і влаштування при будівництві риштувань, підмостків, драбин і, на випадок припинення мною нагляду, повинен сповістити Управу». Це була форма № 8731.

На кожен проект, затверджуваний міською Управою, наклеювався спеціальний аркуш з видрукуваним стандартним текстом (форма № 220-98) такого змісту:

«За цим проектом дозволено виконання (таких-то) робіт з тим, щоб через кожні 12 сажнів (бл. 25 м. — Д. М.) було влаштовано кам’яні брандмауери на один аршин (0,7 м. — Д. М.) вище покрівлі, сходи з вогнетривких матеріалів, покрівля залізна, комини прямі без лежаків, щоб не було влаштовувано зовні будинків дерев’яних ходів, галерей і сходів, не було влаштовувано на горищах житлового приміщення, щоб виступами, колонами, пілястрами й сходами не було зайнято більш як 6 вершків (бл. 0,27 м. – Д.М.) на хіднику, який мав бути облаштований без уступів, та щоб зовнішні стіни житлових будівель були б завтовшки не менш як у 2 1/2 цеглини.

У напівзаглибленому торці прибуткового будинку по вул. Стрітенській, З, а по вул. Малій Володимирській, 15 влаштовано балкони.  Фото 1993 р.

Роботи мають виконуватися під наглядом відповідального архітектора, від якого має бути подана до міської Управи підписка. Загалом же будова має виконуватися згідно з діючими узаконеннями та щоб лінії будівель були б зазначені Міським Землеміром, із засвідченням про це на плані, щоб зовнішні стіни були б потиньковані, а будівля не зайнята під житло у перший рік по спорудженні». Цю форму підписували член Управи та міський архітектор.

Торець прибуткового будинку по вул. Ярославів Вал, 9 так само тактовно «віддзеркалює» глухими вікнами сусідні вікна караїмської кепаса.  Фото 1994 р.

Правилами регламентувалися умови забудови садиби, що могла бути поділеною на яку завгодно кількість менших кожної ділянки з вулицею. У торцевих стінах, завершуваних брандмауерами, не дозволялося влаштовувати вікон, а також скат даху на сусідську ділянку. Дотримання цих правил, за умов нерівномірної, різночасової забудови вулиць і кварталів, часто-густо призводило до появи високих потворних глухих стін, які, з огляду на складний київський рельєф, стриміли, здається, звідусіль (Фундукліївська, 10; Ярославів Вал, 14-А; Володимирська, 19 тощо). Проте деякі хитрі забудовники спритно обминали цю постанову як за рахунок влаштування у торцевій стіні неглибоких ніш із вікнами допоміжних приміщень, що нібито не дивилися в бік сусідньої ділянки, бо не виходили за межу забудови (Садова, 1; Велика Житомирська, 34), так і за рахунок широкої ніші з вікнами з усіх сторін (Кузнєчна, 9; Фундукліївська, 32; Костьольна, 8; Пушкінська, 21, 23).